Опис досвіду роботи над проблемним питанням:

“Сучасний урок математики в контексті компетентнісного підходу до вивчення математики в сучасних умовах.”

Дусмурадова Л.Г. - вчитель математики І кваліфікаційної категорії,

Іскрівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів

                                                                            Не вести дітей за собою,

                                                                            а навпаки, навчити їх самостійно

                                                                            вести себе по життю.

                                                                                                  Ф. Дольто

          Нова школа – це простір життя дитини. Тут вона не готується до життя, а повноцінно живе. Тому весь навчальний процес повинен будуватися так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації та гуманізації взаємин між учнями і педагогами на основі ідеї самоцінності дитинства, діалогу, усвідомлення вибору особистістю життєвого шляху.

         Як відомо, гарантією успішного навчання є бажання самого учня навчатися, пізнавати нове. Василь Олександрович Сухомлинський говорив, що розумова праця – це індивідуальний процес, який залежить не лише від здібностей, але й від характеру дитини, і від різних обставин. Тому свою роботу будую так, щоб учень знаходив задоволення від навчання. Дитина повинна бачити позитивні результати своєї роботи. На кожен урок підбираю такі форми, прийоми, методи та засоби, які допомогли б кожній дитині домогтися бажаних результатів своєї праці.

         Працюючи над проблемою “Компетентнісний підхід до викладання математики”, намагаюся “не загубити” жодної дитини, даю можливість кожному розкрити себе. За девіз у своїй роботі я вибрала такі мудрі слова “Учень – не посудина, яку треба наповнити, а факел, який треба запалити”.

         Оновлення системи освіти на даному етапі її розвитку націлює вчителів математики на розуміння й переосмислення пріоритетів, які стають домінуючими при викладанні будь – якого предмету взагалі і математики зокрема.

          Однією з проблем сучасного навчання є прагнення вчителя викликати в учнів зацікавлення до свого предмета при вивченні тієї чи іншої теми. Цьому сприяє створення ситуацій, які викликають інтерес до здобуття знань, мобілізують навички та вміння учнів, стимулюють розвиток пізнавальної діяльності при розв’язанні цих завдань. Тому на уроках намагаюся використовувати різні форми організації навчальної діяльності: індивідуальні, парні, групові і т.д. Такі форми роботи дають можливість залучати до роботи не тільки творчих, здібних дітей, а й учнів, яким не посильні деякі завдання. Робота в групах включає в себе завдання складнішого характеру. І тут уже основне навантаження лягає на більш ерудованих дітей, з високим інтелектом.

          Привчаю учнів давати повну, змістовну, логічну відповідь. Основну мету вбачаю у тому, щоб урок був результативним. Поза стінами школи діти люблять пояснювати одне одному щось, сперечатись, доводити. Тому цей природний стан шукаю на уроці: діти розповідають одне одному правило, пояснюють розв’язання, знаходять одне в одного помилки.

          Використання в навчальному процесі різних форм роботи з учнями, створення проблемних ситуацій стимулює учнів до висунення гіпотез, обґрунтування своїх  думок, спираючись на власні знання. А це один із способів вдосконалення рівня компетентності учня, розвитку його інтелекту. Адже на сьогодні молодь повинна вміти самостійно обирати свій життєвий шлях, вміти активно взаємодіяти з суспільством, адаптуватися в навколишньому середовищі. І саме при вивченні математики у кожної дитини формуються необхідні ключові компетентності: пізнавальна, особистісна, соціальна, комунікативна та інформаційна. Говорячи про компетентність як здатність людини здійснювати ту чи іншу діяльність кваліфіковано, успішно та продуктивно, треба зазначити, що вона не є універсальною характеристикою людини. Можна бути компетентною особою в одному і в той же час досить не компетентною або малокомпетентною в іншому, та цілком не компетентною у ще чомусь. Компетентності навчити не можна, компетентною людина може стати лише сама, своїми зусиллями. А ось запропонувати учням наявні у людства ресурси для компетентної діяльності та надати їм достатні можливості випробувати різні способи їх використання – завдання, яке повинен ставити перед собою кожен вчитель.

        Практика роботи в школі показує, що учні бажають навчатися інакше, більш активно, а не таким чином, коли вчитель передає їм свої знання у готовому вигляді. Тому для мене важливим є не той факт, скільки учень знає, а те, наскільки більше учень дізнався та як він буде використовувати отримані знання.

        При викладанні математики прагну дотримуватись по відношенню до учнів таких моментів:

• учень повинен гнучко адаптуватись до мінливих умов задач при їх розв’язанні;
• вміти контактувати з товаришами та сусідами по парті при висуненні ідей;
• уміти самостійно працювати над розвитком своєї особистості;
• уміти робити вибір між двома способами життя: пасивним ( коли за нього хтось робить вибір і приймає рішення, коли він діє під впливом зовнішніх обставин ) та активним ( коли він сам свідомо вирішує, як йому діяти ).

       Не випадково в документах Спеціальної Сесії ООН ( травень 2002 року ) зазначено, що діти повинні мати можливість набувати знання і навички, що стосуються прийняття рішень і спілкування, з тим щоб розв’язувати завдання, які ставить життя. Це означає, що на сьогодні суспільству потрібна людина, здатна успішно працювати й жити в умовах мінливого світу, тобто людина здатна розвиватись.

         Компетентнісний підхід до навчання означає той момент, що учень стає суб’єктом навчання і процес навчання для нього набуває особистої значущості, залучаються його особисті знання і досвід, а вміння та навички перетворюються на компетенції. Традиційне ж навчання передбачало такий підхід за яким головним було запам’ятовування великої кількості інформації і готових висновків та відтворення вмінь і навичок за зразком.

         Компетентнісний підхід на різних етапах уроку передбачає наступне:

• підготовчий етап до засвоєння нових знань і способів дій або етап актуалізації потрібного навчального і життєвого досвіду учнів ( на цьому етапі необхідно встановити рівень готовності учня до нової компетенції; здійснити корекцію компетенції і в деякій мірі сформувати компетенції );
• етап засвоєння нових знань та способів дій ( на цьому етапі необхідно сформувати нові компетенції в учнів, використавши при цьому новітні технології та інноваційні методи );
• етап закріплення нових знань та способів дій ( на цьому етапі учні працюють під контролем вчителя, вирішують конкретні навчальні завдання з поступовим збільшенням їхньої самостійності, відбувається безпосереднє застосування набутих компетенцій через висловлювання власних думок та сприйняття і розуміння думок інших. На цьому та на наступних етапах уроку учні вчаться слухати інших, розмовляти стисло, обмінюватися знаннями );
• етап застосування знань та способів дій або етап застосування набутої учнями компетенції ( на цьому етапі учні самостійно вчаться застосовувати набуті знання у звичних для них ситуаціях та під час розв’язування нестандартних завдань – за потреби вчитель здійснює консультацію );
• етап узагальнення і систематизації знань ( на цьому етапі учні показують своє вміння розв’язувати нестандартні задачі, що стимулює їх до самостійного здобуття знань та розвиває їхню здатність навчатися, формує пізнавальну компетентність. Саме в процесі самостійної діяльності розкривається здатність розуміти різні речі, явища, розкриваються особисті якості. При самостійній діяльності дитина розкривається й пізнає себе, пізнає світ, а не вивчає дещо з різних предметних знань. Дуже важливо, щоб кожен учень упродовж вивчення теми виконував завдання, які поступово ускладнюються ).

  Метою в умовах компетентнісного підходу є:

• навчити вчитися;
• навчити пояснювати явища дійсності, їх суттєвість, причини, взаємозв’язки;
• навчити орієнтуватися у світі духовних цінностей;
• навчити розв’язувати проблеми, що зв’язані з реалізацією соціальних ролей: громадянина, пасажира тощо;
• навчити розв’язувати проблеми для різних видів професійної діяльності; комунікативні проблеми;
• розв’язувати проблеми професійного вибору.

   Основні групи компетенцій : соціальна компетенція; полікультурна компетенція; комунікативна компетенція; інформаційна компетенція; самоосвітня компетенція; компетенція продуктивної творчої діяльності (див. схему).

Соціальна компетенція – характеризує вміння людини повноцінно жити в суспільстві, брати на себе відповідальність приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій, брати участь у діяльності демократичних інститутів суспільства. Формування соціальної компетенції на уроках здійснюється шляхом використання завдань різного рівня, роботою в групах, виконання індивідуальних творчих завдань ( н-д складання казок, кросвордів, створення презентацій тощо).

Полікультурна компетенція – оволодіння досягненнями культури, розуміння різниці між людьми різних націй, релігій, соціального становища. Шляхи формування : пропаганда досягнень культури, виховання на прикладах видатних людей, використання під час викладання предмета художньої літератури і витворів мистецтва.

Комунікативна компетенція – включає знання необхідних мов, способів взаємодії з людьми і подіями, навички роботи в групі, володіння різними соціальними ролями в колективі. Формуючи цю компетенцію, треба формувати вміння вести діалог, дискусію, вчити учня висловлювати свою думку, робити аргументовані висновки, розвивати культуру мовлення, використовувати письмові роботи, вміння складати вірші до теми, пояснювати значення іншомовних слів. Головною метою колективної навчальної діяльності є формування в учнів навичок колективної творчості, вміння спілкуватися, тактовно вести діалог.

Інформаційна компетенція – вміння знаходити і використовувати інформацію з різних джерел, а також перетворювати, зберігати й передавати цю інформацію. Формуючи цю компетенцію, необхідно використовувати завдання, які підштовхують учнів до пошуку альтернативних джерел інформації – додаткової літератури, комп’ютерної бази даних, інтернету. Учень повинен уміти складати опорний конспект, кросворд, знаходити матеріал з історії предмета тощо.

Самоосвітня компетенція – готовність постійно навчатися як у професійній діяльності, так і в особистому та суспільному житті. Цю компетенцію формує дослідницька робота учнів, самостійна розробка певної теми.

Компетенція продуктивної творчої діяльності – стимулювання творчості учнів, проведення нестандартних уроків, стимулювання дослідницької роботи. Учні можуть малювати картини до уроку, шукати цікаву інформацію в різних джерелах.

Предметне навчання є тільки основою для формування компетенцій як інтегрованого результату навчальної діяльності учнів. Учитель будь – якого предмета може формувати компетенції учнів, викладаючи свою навчальну дисципліну.

Компетентний спеціаліст, компетентна людина – це дуже гідна перспектива. А формула компетентності вже запропонована: компетентність = мобільність знань + гнучкість методу + критичність мислення.

І людина, яка уособлює в собі такі вміння, без сумніву, буде компетентним спеціалістом.

Для підвищення інтересу учнів до вивчення математики використовують нестандартні уроки:

1)      урок-подорож (наприклад, «Задачі економічного змісту», 6 кл.);

2)      урок-аукціон, (наприклад,  «Теорема Фалеса. Середня лінія            трикутника», 8 кл.);

3)      урок-практикум, (наприклад, «Тотожні перетворення тригонометричних виразів», 10 кл.);

4)      урок - захист проектів (наприклад, «Застосування подібності трикутників», 8 кл.).

А також практикують проведення уроків з елементами театралізованого дійства, уроки з участю гостей.

Всебічний розвиток обдарувань школярів здійснюють не тільки в ході навчальної діяльності, а й під час проведення позакласних заходів. Залучення учнів до міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», шкільних олімпіад дає позитивні результати. Математичні турніри, конкурси, змагання розширюють і поглиблюють здобуті на уроках знання, показують застосування їх на практиці, розвивають мислення, математичні здібності, допомагають ввійти у світ наукових і технічних ідей, сприяють формуванню математичних компетентностей школярів. Знання історії математики, вкладу вітчизняних учених у її розвиток забезпечує підвищення рівня мотивації  учнів щодо вивчення математики, розвиває пізнавальний інтерес та математичну культуру, дає можливість учням знайти для себе взірець для наслідування, сприяє вихованню патріотизму.

Складність вчительської праці полягає в тому, щоб знайти шляхи до кожного учня, створити умови для розвитку здібностей, закладених кожному.

Таким чином, реалізуючи на уроках математики принципи історизму та прикладної спрямованості, вчитель досягає:

1)      опанування навичок застосування учнями базових математичних понять у контексті повсякденного життя та в процесі трудової діяльності;

2)      зростання інтересу школярів до вивчення математики і в цілому до навчання;

3)розвитку духовних цінностей особистості: витонченості логічних міркувань, математичного мислення, повагу до вчених минулого;

4) формування гуманістичної системи спілкування між учителем та учнями, перетворення кожної дитини на самостійно мислячу особистість, здатну поважати себе й інших.